Сорок слонів. Як жіноча банда десятиліттями тероризувала Лондон

Організована злочинна група в столиці держави не є чимось незвичним. Мафія, якудза та тріади – лише деякі з прикладів по всьому світу. Однак є дещо, що вирізняє лондонську банду “Сорок слонів”, окрім її дивної назви: вона складалася виключно з жінок, яких очолювала “королева”.

Історію її першої лідерки екранізували в розкішному новому шестисерійному серіалі Disney+ від творця “Гострих картузів” Стівена Найта під назвою “Тисяча ударів”.

Його дія розгортається навколо Мері Карр, яку грає Ерін Догерті, досі найбільш відома своєю роллю принцеси Анни у фільмі “Корона”, та іншої реальної історичної особи на імʼя Єзекія Москоу (Малахі Кірбі), жителя Ямайки, який приїхав до Лондона наприкінці 19 століття.

Спочатку до Найта звернулася продюсерська компанія Стівена Грема та Ханни Волтерс (вони обидва з’являються в серіалі) з ідеєю написати драму про Москоу.

“Історія про реальну людину, яка приїхала з Ямайки з амбіціями стати приборкувачем левів і стала по-справжньому відомим боксером? Від такого важко відмовитися”, – розповів Найт BBC.

“Коли я заглибився в це і дізнався про цю людину та її досвід, це було дуже переконливо. До того, протягом тривалого часу, я хотів розповісти історію про “Сорок слонів”. Обидві ці реальні історії дивовижні, і річ у тім, що обидві вони відбувалися в той самий час і в тому самому місці. Я подумав, що було б цікаво уявити, що сталося б, якби Мері та Єзекія зустрілися – і саме про це серіал”.

“Тисяча ударів” починається з того, що Москоу та його друг, які щойно прибули до британської столиці, стають свідками кишенькових крадіжок Карр та її Слонів біля доків. Незабаром ми дізнаємося, що Карр має набагато більші амбіції та планує зухвале пограбування.

“Знизу красти може кожен, – каже вона своїм помічницям. – Настав час, щоб ми вкрали згори”.

Вона зустрічається з Москоу в Blue Coat Boy, пабі, який належить Генрі “Шугару” Гудсону – бійцю та іншій реальній історичній постаті – і представляється як “королева “Сорока слонів”, найбільшої, найшвидшої, найнезалежнішої банди крадійок у всьому Лондоні”.

Достовірної інформації про справжню Мері Карр мало. Ми знаємо, що вона народилася в 1862 році в Голборні у Лондоні, і що у 1881 році вона була ув’язненою в жіночій пенітенціарній колонії в Кенті, закладі суворого режиму для “занепалих жінок”, яким керувала англіканська церква. Точна причина увʼязнення Карр невідома, але її судили за крадіжку в магазині у віці 14 років. Її мати на той час уже померла, а батько, злодій і шахрай, міг бути у в’язниці або за кордоном.

Згідно з книгою Браяна Макдональда “Еліс Даймонд і Сорок слонів”, Карр мала приголомшливу зовнішність і працювала продавчинею квітів у лондонському Ковент-Гардені. Вона також була моделлю для Дороті Теннант, яка видала ілюстровану книгу під назвою “London Street Arabs”, і для Фредеріка Лейтона, чия найвідоміша робота – “Flaming June”. Приблизно в 1890 році її обрали “королевою” “Сорока слонів”, організації з близько 40 жінок, чиє походження оповите таємницею.

Кодекс Слонів

Історичною консультанткою “Тисячі ударів” стала історикиня й письменниця Геллі Рубенголд, яка написала низку книг про жінок і злочинність.

“Я чула про “Сорок слонів”, але до [роботи над серіалом] не проводила жодних справжніх досліджень про них, – каже вона. – Це захопливі, але дуже загадкові персонажі”.

“Дехто припускає, що вони існували ще у 18 столітті, але я не думаю, що є якісь наукові дослідження, які б це підтвердили. Звичайно, у той період було багато жінок, які були злодійками та крадійками, як свідчать записи судових процесів, але це не обов’язково означає, що вони були повʼязані із “Сорока слонами”. Перші згадки про них зʼявляються лише у 1870-х роках”, – розповідає вона.

Банда Карр базувалася в районі Елефант-енд-Касл (у перекладі з англійської – “Слон і замок”) на півдні Лондона, і багато її членкинь були подругами або родичками чоловіків із банди злодіїв під назвою “Хлопці-слони” (Elephant Boys). Сам район був названий на честь місцевого пабу.

Основною злочинною діяльністю “Сорока слонів” були кишенькові крадіжки та крадіжки в магазинах, часто в елітних магазинах Лондона. Карр та її напарниці знову і знову з’являються в поліцейських протоколах і протоколах судових засідань, а іноді й у газетних матеріалах, зазвичай їх звинувачують у крадіжках та володінні краденим.

У своїй книзі “Лондонські робітники та лондонські бідняки” (London Labour and the London Poor), опублікованій у 1851 році, журналіст і активіст Генрі Мейгʼю називав Елефант-енд-Касл криміногенним осередком, а також описав методи крадіжки в магазинах, які часто використовували Карр і її Слони.

Дві або три жінки заходили в магазин, коли він там було багато відвідувачів, і просили подивитися на якісь товари: “Вони, ймовірно, просили показати інші товари, і продовжували розглядати різні предмети, доки на прилавку не накопичувалася велика їхня кількість. Коли продавець діставав нові товари з вітрини або з полиць, одна з них зазвичай намагалася засунути щось під свій плащ чи шаль, тоді як інша відвертала увагу”.

Вони також мали спеціально пристосований для крадіжки одяг. “Часто у спідниці їхньої сукні була підкладка від кишені донизу, що утворювала велике сховище всередині сукні, з отвором спереду, куди вони могли покласти невеликий предмет, якого не було помітно у великому криноліні”, – писав Мейгʼю.

“Люди часто розраховували, що жінки будуть більш чесними та законослухняними, що давало перевагу Слонам, коли вони вирушили на свій промисел, – каже Рубенголд. – Їхня операція була більш витонченою та організованою, ніж просто опортуністична крадіжка”.

Слони також стали експертками з шантажу. Мері або хтось із її банди заманювала літнього джентльмена в провулок, а потім звинувачували його в нападі та погрожували звернутися до поліції. Інші членкині банди підходили та стверджували, що були свідками нападу. Жертва зазвичай віддавала свої цінності, щоб уникнути сорому.

Іншим елементом, який відрізняв Слонів від інших злочинців, був той факт, що вони, очевидно, мали власний “кодекс” крадіжок. Усі членкині банди мали дотримуватися цих правил. За словами Макдональда, ці правила записав родич однієї з учасниць банди з наміром продати їх пресі, але вони так і не були опубліковані.

Правила включали:

• перед нальотом не пити, рано лягати спати;
• доходи від роботи рівномірно розподіляються між залученими членкинями групи, незалежно від їхньої ролі;
• учасниці не повинні красти одна в одної (чи то гроші, чи хлопців).

“Вони були свого роду кооперативом, – писав Макдональд. – Королева, можливо, й була однозначною лідеркою, але рівна частка здобичі та комунальних коштів, доступних для заарештованих, допомогли виховати почуття рівності та згуртувати синдикат. Заборону не красти хлопців одна в одної – якої не завжди дотримувалися – так само розробили для підтримки гармонії в групі”.

Каблучки з діамантами та Еліс Даймонд

Контроль Карр над бандою, здається, послабився після справи в 1896 році, коли її звинуватили та засудили за викрадення шестирічного хлопчика Майкла Мегі під час перегонів в Епсомі.

За словами Макдональда, Карр постала перед судом “у розкішному чорному оксамитовому плащі з хутром, поверх чорної шовкової сукні, її голову прикрашав широкополий капелюх Рембрандта з п’ятьма страусиними пір’їнами. На її пальцях блищали сім діамантових каблучок, які один із журналістів оцінив у понад 300 фунтів стерлінгів, тоді як зарплата робочої людини була менше ніж 2 фунти на тиждень”.

Макдональд припускає, що матір хлопчика продала його гангстеру, який віддав його під опіку Карр з наміром продати його бездітній парі. Хлопчика знайшли вдома Карр через 10 місяців після його зникнення після анонімного повідомлення в поліцію. Карр визнали винною та засудили до трьох років в’язниці. Очевидно, мати Майкла не хотіла повернення хлопчика, і його взяли під опіку.

Після звільнення Мері її знову заарештували в 1900 році за володіння краденим і засудили до двох років. Далі – більше.

Макдональд пише, що вона була причетна до пограбування 1909 року ювелірного магазину в Ладгейт-серкус, Лондон, але не була засуджена. Пізніше вона “працювала” на околицях Манчестера, де удавала з себе світську левицю. Вважають, що вона померла в 1924 році – але “Сорок слонів” не померли разом з нею.

Наступницею Карр у ролі королеви банди була Еліс Даймонд, яка також фігурує в “Тисячі ударів”.

Даймонд народилася в 1886 році в родині злочинців у районі Ламбет. У віці 17 років її засудили за крадіжку в капелюшному магазині на Оксфорд-стріт, а у 20 років вона носила набір кілець з діамантами, які використовувала як кастети.

Під її керівництвом “Слони” мали більшу схильність до насильства, тому цілком імовірно, що ми ще побачимо видовищне продовження “Тисячі ударів”.

“Другий сезон уже знятий, і я дуже хочу продовжувати розповідати цю історію, тому що ще багато чого потрібно розповісти”, – каже Найт.

“У 1950-х все ще були люди, які називали себе “Сорок слонів”. Правда та реальність набагато цікавіші за все, що ви можете вигадати”.

Головний інформаційний канал в Британії для Українців: Life in UK: Коротко про Головне
 Доступна оренда Лондон: Якісні пропозиції за доступною ціною. Оренда Квартир/Кімнат Лондон | V_i_P Golden Rent